Горілчаний магазин

Після Праведника я поїзав знову в Енджел, щоб побачити Цезаря з Кендл, які от-от мали приїхати. Цезар вже хотів було повертатися в Лос Сантос, та сестра дала йому перцю, за що я їй вдячний - не хочеться втрачати такого класного чувака, як Віллапандо.

Виходжу я з трейлера, а тут звонить Каталіна. "Ти, блядь, свиня, на хуй, - кричить вона мені, - приповзай до мене, ато яйця відірву". От шо робить? Вона така сучка, що кожному зможе яйця відірвати. Поїхав я, коротше, до Каталінки; приїжджаї до її халупи, а там нікого нема. я: "Каталіна, бейбі, виходь, це я, Карл Джонсон". Кликав, кликав, кликав, кликав, аж поки не докликався - варто мені було сказати "...ступід біч". як вона навалилася на мене ззаду і приставила до голови пушку. Ну вмовив я її, бля, і поїхали ми в Блуберрі грабувати горілчаний магазин. Тільки під'їхали, як в магазин вривається кілька озброєних ковбоїв і забирають НАШЕ бабло! От сучари! Каталіна вистрелила в одного з бестардів, ми осідлали їхній квадроцикл і погналичь за іншими. Я, блін, їду, а вона у мене над вухом кричить: "Ти. блядь, їдеш, наче стара бабця!!!", та ще й стріляє тією хернею. От сука, думаю я, треба швидче тих ковбоїв замочити, ато я скоро або залишусь глухим, або залишусь без грошей, бо вб'ю Каталіну, але то така сучара, що хер вб'єш...

Коротше, забрали ми наші гроші (самі розумієте як) і поїхали в її схованку.